Зразок екзаменаційної роботи з української мови

Генетичний код нації

 Мову називають генетичним кодом нації. Завдяки їй ми маємо можливість поєднати минуле з сучасним. Вона програмує майбутнє цілого народу. Повага й шана до рідної мови мають в будь-якому суспільстві особливий смисл.

Так сталося, що українська мова століттями зазнавала утисків і гонінь. Тому сьогодні для нас важливо зрозуміти, що мова — це основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, громадянської позиції. Слово може стати на сторожі збереження нації, народної самосвідомості. Але слово також може бути і зброєю в боротьбі за відродження національного духу. 

Маємо пам’ятати, що мова — це теж багатство. Його не виміряєш на вагу, не відчуєш в руках, не побачиш оком. Його потрібно тільки відчувати своєю власною сутністю. Тільки від кожного з нас особисто залежить, чи дбати про свою мову, чи ставитися до неї байдуже, як до чогось незначного і неважливого.Не зрікайся мови – рідної,  материнської  (139 сл.).

Родовід нашої мови

    Розпочату на батьківщині наукову роботу з проблем мовознавства Іван Огієнко продовжив в еміграції. Протягом п’ятиліття вчений працював над нарисами з історії української мови. Це були найперші дослідження, в яких вся система українського правопису набула історичного пояснення. Праці Огієнка забезпечили досягнення єдності у правописних правилах та наукового їх пояснення.

Іван Огієнко був глибоким знавцем історичного процесу формування й розвитку слов’янських мов. Він слушно зауважував, що українська мова помітно відрізняється своєю гнучкістю та милозвучністю. Це зумовлено її фізіологічно-фонетичною основою, простотою та легкістю вимови. Водночас учений зазначав, що рідна мова кожній людині здається наймилозвучнішою. Проте ті європейські фахівці, які аналізували нашу мову, відзначали її розвиненість та виняткову мелодійність, а відтак ставали до лав її прихильників.

Розгляд специфічних проблем фонетики й морфології у роботах Івана Огієнка підкріплюється глибоким аналізом вітчизняних літературних пам’яток, починаючи з одинадцятого століття. Коли ж врахувати досконале знання науковцем інших мов та місцевих діалектів, стає зрозумілим значення цього дослідження (148 сл.).